Адвокат у Львові » Юридична думка » Офіційний шлюб і проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу
шлюб

Згідно статті 21 Сімейного Кодексу шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Згідно з роз’ясненнями Верховного суду України від 01 січня 2012 року, викладеними у судовій практиці щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов:

  • має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, термін спільного проживання (не менше п’яти років);
  • мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом);
  • відсутній спір про право.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України встановлення факту проживання однієї сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу здійснюється судом в порядку окремого провадження.

До заяви про встановлення факту проживання однієї сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою мали місце фактичні шлюбні стосунки:

  1. Докази, які підтверджують наявність факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного);
  2. Докази, що свідчать про спільне ведення господарства (спільна сплата рахунків, оформлення кредитів, докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності), довідки (або акти обстежень житлових умов) житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства).

Проживання сім’єю без шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно, однак не є підставою для виникнення прав і обов’язків подружжя.

Визначення місця проживання дитини

Згідно ч.1 ст.161 Сімейного Кодексу України зазначає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.

Велика Палата Верховного Суду змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає дитині можливість висловлювати свої думки і приділяє їм належну увагу. Розглядаючи справи щодо місця проживання дитини, суди враховують рівність прав матері та батька і беруть до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. Вік дитини з якого враховується її думка при визначенні питання про її місцепроживання в Україні становить 10 років.

Визначено, що під забороною розлучення дитини з матір’ю в контексті Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року слід розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір’ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Поділ майна подружжя

За загальним правилом – майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майно, яке не входить до спільної сумісної власності подружжя

  1. майно, придбане до шлюбу;
  2. майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  3. майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто;
  4. житло, набуте за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”;
  5. земельна ділянка, набута під час шлюбу в порядку безоплатної приватизації;
  6. речі індивідуального користування, в тому ж числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
  7. кошти, отримані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй/йому належала, а також кошти отримані як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди;
  8. страхові суми, одержані нею/ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, які були особистою приватною власністю кожного з них; ремії, нагороди, які вона/він одержали за особисті заслуги. Важливо! Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він/вона своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв (ла) її одержанню.

Термін позовної давності на подання позовної заяви про поділ спільно нажитого майна після розлучення встановлено у три роки. До розлучення позовна давність на подачу такого позову не застосовується.

Поділ майна подружжя може бути здійснено в добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовились щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшли згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Сімейне законо Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя, повинен бути нотаріально посвідчений.

У випадку поділ майна в судовому порядку суд в першу чергу визначає його предмет, тобто те майно подружжя, що підлягає розподілу. Суд може винести рішення про поділ майна в натурі. Такий спосіб застосовується якщо речі можна розділити без втрати їх цільового призначення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Але відзначимо, що вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна. Також суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому з подружжя його вартість його частки у цьому майні.Присудження такої компенсації має кілька умов- згода сторін; попереднє внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Суди також можуть застосувати і такий спосіб поділу майна, як поділ речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні.

Шлюбний договір

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків.

Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї. Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів. Також сторони шлюбного договору можуть передбачити в договорі право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

Про це і інше на відео в рамках проекту Експерти Радять